Досить складно переоцінити роль менеджменту у сучасній економіці. Він необхідний у кожній компанії для координації роботи співробітників, що як наслідок, покращує організацію діяльності та виробництва, підвищує внутрішні показники, підтримує темп робочого процесу. Без належної системи управління або самоорганізації неможлива ефективна господарська діяльність у будь-якій сфері: бізнес, державне управління, некомерційні проекти тощо.
Разом із цим діяльність менеджменту компанії стикається з негативними ризиками пов’язаними з різними факторами, в тому числі і з неплатоспроможністю підприємства. З введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства набула більшого практичного втілення доктрина «зняття корпоративної вуалі», яка передбачає відповідальність керівництва та учасників товариства за доведення до банкрутства. І, як часто трапляється – поява нових можливостей зумовлює появі нових тенденцій.
Як наслідок сьогодні дедалі частіше можна почути, що у виникненні неплатоспроможності винні виключно перші особи підприємства: або менеджмент, або учасники. При цьому ті хто так вважає чомусь забувають про один з основних принципів підприємницької діяльності – ця діяльність безпосередньо пов’язана з ризиком.
Тож цілком закономірно, що результатом такого інформаційного поля стає формування стереотипу про всіх без винятку “шахраїв – бізнесменів” та їх “поплічників” керівників. Відтак майже у кожній справі про банкрутство кредитори звинувачують керівництво боржника у доведенні підприємства до банкрутства, та вимагають його притягнення до субсидіарної або солідарної відповідальності.
І справді: складно не погодитися з тим, що такі ситуації, коли підприємство навмисно доведено до банкрутства, дійсно мають місце. Тож багато фахівців у сфері банкрутства за наявності відповідних обставин розглядають солідарну/субсидіарну відповідальність перших осіб підприємства як ефективний інструмент для задоволення вимог кредиторів.
Але… На жаль, можливість притягнення до відповідальності менеджменту боржника стала об’єктом зловживань з боку недобросовісних кредиторів, які використовують передбачені Кодексом механізми для шантажу керівництва підприємства-боржника. Більше того, доволі часто справу про банкрутство ініціюють саме з цією метою.
Маючи досвід у розвитку бізнесу ми маємо уявлення про реалії фінансово-економічної діяльності підприємств та їхню залежність від рішень менеджменту компанії, і розуміємо, що далеко не завжди виникнення неплатоспроможності пов’язане з навмисно злочинними управлінськими рішеннями.
Не зважаючи на це, інститут солідарної відповідальності дедалі частіше стає предметом спекуляцій у справах про банкрутство. Таким чином, кожен керівник та власник бізнесу повинен усвідомлювати ризики, які тягне за собою ігнорування кредитно-боргової політики підприємства. І перше, на що їм слід звернути увагу – це постійний аналіз фінансового стану підприємства у розрізі вартості його активів та розміру кредиторської заборгованості. Саме своєчасна поінформованість про незадовільний стан розрахунків з кредиторами може забезпечити своєчасне звернення до суду з заявою про банкрутство та зняти питання про відповідальність.
На жаль, можливість притягнення до відповідальності менеджменту боржника стала об’єктом зловживань з боку недобросовісних кредиторів, які використовують передбачені Кодексом механізми для шантажу керівництва підприємства-боржника. Більше того, доволі часто справу про банкрутство ініціюють саме з цією метою.СЕРГІЙ СЕРЕДЮК