В реаліях нашого життя все більше людей намагаються покращити свою кредитну історію цивілізованими способами, відмовляючись від спроб приховати своє майно та статки. Таке бажання є це цілком логічним, інакше існують ризики, що можуть негативно вплинути не тільки на боржника, а також на членів його сім’ї.
Так, неврегульовані борги сьогодні перейдуть у спадок завтра, оскільки борги, в тому числі і за кредитними договорами, вважаються частиною спадщини та переходять до спадкоємців. І хоча борги, які перейшли у спадщину, погашаються лише в межах вартості спадкового майна, ризик настання негативних наслідків для спадкоємців може мати місце.
В той же час у спілкуванні з такими боржниками прослідковується відсутність загального уявлення про існуючі механізми вирішення боргових питань. Особливо це стосується категорії боржників, які мають грошові зобов’язання перед фінансовими установами за кредитними договорами укладеними до початку світової фінансової кризи 2008 року, більшість з яких є валютними позичальниками.
І хоча в межах однієї статті складно надати вичерпну відповідь на всі питання, що постають під час розмови з такими позичальниками, я хотів би зупинити увагу на більш концептуальних, тих, що можуть стати поштовхом для детального вивчення цієї теми боржниками, які мають бажання позбутися боргів. В першу чергу, це стосується оцінки на предмет ефективності існуючих механізмів вирішення цих питань, оскільки з боку позичальників все частіше лунають тези про те, що всі передбачені законодавством способи мають більш декларативний, аніж реальний, характер.
На сьогодні найбільш дієві методи владнання боргових суперечок неплатоспроможних фізичних осіб надає Кодекс України з процедур банкрутства (Книга четверта), так як впроваджує ефективний інструментарій, що дозволяє «очиститись» від боргів на економічно обґрунтованих умовах. Але це стосується виключно осіб, що є неплатоспроможними (або мають відповідні ознаки).
Тут необхідно зазначити, що неплатоспроможність – це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (далі – Кодекс).
Провадження у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи може бути відкрито лише за заявою боржника. Відтак кредитори фізичної особи позбавлені можливості звернутися з такою заявою до суду, що наділяє боржника правом самому вирішувати: залишатися йому під дією укладених ним кредитних договорів, чи за допомогою Кодексу звільнитися від передбачених ними кабальних умов?
Особливо чутливим це питання є для категорії позичальників за кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім’ї боржника. Для таких позичальників Кодексом встановлені спеціальні правила (які ще називають пільговими), що дозволяють боржнику мінімізувати свої витрати на проведення такої процедури, та саме головне, не стати у залежність від волі кредитора під час затвердження плану реструктуризації.
Не зважаючи на те, що Кодекс регулює питання відносин кредиторів та неплатоспроможної особи, яка за визначенням самого Кодексу неспроможна виконати навіть грошові зобов’язання перед кредиторами, вартість процедури не можна назвати дешевою. Відповідно до ст. 30 Кодексу, розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п’ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Більше того, сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (у даному випадку боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі.
Тобто, обов’язковою умовою для порушення справи про неплатоспроможність фізичної особи (у загальному порядку), є авансування винагороди арбітражного керуючого.
Натомість пільгова процедура не передбачає визначення особи арбітражного керуючого, відтак і авансування його винагороди. Цей нюанс може відіграти суттєву роль при прийнятті рішення боржником щодо звернення до суду з заявою про свою неплатоспроможність за пільговою процедурою.
Але більшою перевагою пільгової процедури у порівнянні з загальною можна назвати процедуру затвердження плану реструктуризації боргів. За загальною процедурою такий план має бути затверджений зборами кредиторів, тоді як у пільговій процедурі це питання належить до компетенції господарського суду. Той хто на практиці стикався з врегулюванням боргових питань між кредитором та боржником, одразу відчує цю різницю. І це не дивно: у кожної сторони своє бачення цих взаємовідносин.
За загальним правилом умови реструктуризації визначаються боржником з урахуванням його майнового стану та власного бачення порядку списання боргів. У переважній більшості випадків у кредитора інший погляд щодо цього, що майже нівелює позитивний ефект для боржника за результатом процедури неплатоспроможності.
Такий дисонанс у поглядах був мінімізований законодавцем для валютних позичальників, так як фактично у Кодексі були задекларовані основи, на яких має формуватися план реструктуризації, та які фактично виключають участь кредитора у його затвердженні. Серед них є три ключові:
І хоча тут наведені основні критерії, без врахування виключень в залежності від певних фактів (наприклад, розміру нерухомості), є всі підстави вважати такі умови лояльними, оскільки у багатьох випадках вони є значно кращими тих, що пропонує кредитор. На практиці у 90% випадках кредитор пропонує боржнику реалізувати заставну нерухомість, а залишок реструктурувати або списати (при цьому не акцентуючи уваги на можливих податкових наслідках). Але такий підхід хоча і вирішує питання боргу, все ж залишає боржника без нерухомості, яка може бути єдиним місцем його проживання. Тож на цьому фоні пільгова процедура виглядає набагато краще.
Разом із цим не слід замовчувати і негативні явища для боржника, які передбачені пільговою процедурою, що можуть ускладнити її використання. Наприклад, є актуальною проблема коли кредитор відмовляється надавати звіт про оцінку ринкової вартості квартири або житлового будинку. Також у боржника можуть виникнути складності при оформленні Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність, яка є обов’язковою для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
При цьому слід враховувати, що пільгова процедура може бути ініційована протягом п’яти років з дня введення в дію Кодексу, та по заборгованості фізичної особи, що виникла до дня його введення.
Але не зважаючи на можливі ускладнення все ж слід позитивно оцінити існуючий механізм позбавлення кредитного ярма для валютних позичальників, які у багатьох випадках стали пасивними заручниками наслідків світової фінансової кризи. І хоча на сьогодні не вбачається великої кількості бажаючих скористатися таким механізмом, їх кількість може збільшитися після усвідомлення реального ефекту від її застосування. Додатковим стимулом для цього може стати судова практика, у якій зараз прослідковується позитивна тенденція.
Неврегульовані борги сьогодні перейдуть у спадок завтра, оскільки борги, в тому числі і за кредитними договорами, вважаються частиною спадщини та переходять до спадкоємців.ДМИТРО ЛЕВШУНОВ