Згідно положень Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), фундаментальною основою ініціювання процедури неплатоспроможності боржника є його заява. І, ознайомившись з вимогами ст. 116 Кодексу, яка саме і розкриває порядок оформлення заяви, складається враження про деталізацію, прозорість і зрозумілість цієї норми. Але на практиці все виявилося дещо інакше, про що свідчить велика кількість заяв про неплатоспроможність, які були залишені господарськими судами без руху.
Тож проаналізувавши судову практику, враження про “простоту і зрозумілість” ст. 116 Кодексу істотно змінюється. Передбачені у ній вимоги до заяви про визнання фізичної особи неплатоспроможною в деяких частинах виглядають доволі розмитими та неоднозначними. До таких можна віднести вимогу щодо приєднання до заяви копій документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати (п. 7 ч. 3 ст. 116 Кодексу). Не виникає питань щодо цієї вимоги у випадку наявності обставин нею обумовлених, тобто, коли боржником вчинялися такі правочини.
Інша ситуація виникає за відсутності таких обставин, коли такі правочини боржником не вчинялися. У такому разі не зрозуміло, яким чином виконати свої процесуальні обов’язки. Відповіді на це питання ч. 3 ст. 116 КУзПБ не надає. Якщо буквально розтлумачити це положення то його сутність розкривається у тому, що за наявності правочинів надаються їх копії, а за відсутності, – ні, але надаються відповідні пояснення.
Як виявилося, такий підхід не завжди влаштовує служителів феміди. Так, у справі №910/726/20 суд залишаючи заяву без руху серед підстав свого рішення зазначив, що боржником не надані копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати (відомості з державного реєстру правочинів).
При цьому слід відзначити, що відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 18 серпня 2004 року N 86/5Про затвердження Інструкції про ведення Державного реєстру правочинів, витяг надається або на запит сторін правочину або уповноважених ними осіб, або на письмовий запит суду, органів прокуратури, внутрішніх справ, державної податкової служби та інших органів державної влади у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законодавством, із зазначенням номерів справи, щодо якої виникла потреба в отриманні інформації.
Тож якщо боржник не укладав правочинів, він фактично отримати витяг не зможе, оскільки a priori не був стороною у них. І це унеможливлює виконання ухвали суду в цій частині.
Переглядаючи процитовану ухвалу в порядку апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції також дав суперечливу оцінку цим обставинам. Так, до основних доказів, які приєднуються до заяви апеляційний суд відніс і витяг з державного реєстру правочинів:
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що ОСОБА_1 до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не додала докази, які підтверджують здійснення нею авансування винагороди керуючому реструктуризацією у встановленому порядку та розмірі, а також належні докази про наявні/відсутні рахунки боржника у банківських установах, декларацію про майновий стан за 2019 рік, конкретизований перелік кредиторів, витяг з державного реєстру правочинів, що є обов`язковими передумовами для звернення фізичної особи з такою заявою до суду, що не відповідає вимогам ст. 116 КУзПБ, вказані недоліки заяви боржник не усунула шляхом подання суду першої інстанції відповідної заяви, колегія суддів дійшла висновку, що вказана заява законно та обґрунтовано повернута без розгляду на підставі ч. 6 ст. 174 ГПК України , ч. 1 ст. 38 КУзПБ.
Не зрозуміло чим керувався апеляційний суд надаючи витягу титул обов’язкового додатку до заяви. Якщо розглядати логіку суду з позиції, що боржник повинен надати витяг як доказ не укладання ним правочинів, то як вже було зазначено вище такий витяг може бути наданий лише за заявою сторони правочину. Якщо розглянути з позиції, що цей витяг підтверджує укладання правочину, то Кодекс чітко зазначає, що надаються саме копії документів.
Між тим цю дискусію вирішив ВС під час перегляду Постанови апеляційного суду та ухвали господарського суду. Надаючи оцінку рішенням судів низчих інстанцій, в розрізі питання про обов’язок надання витягу з реєстру, ВС зазначив:
Разом з тим, вимоги місцевого суду щодо подання витягу з реєстру правочинів та конкретизованого переліку кредиторів із зазначенням структури боргу (основного боргу, штрафних санкцій) за наявності пояснень ОСОБА_1 у заяві про відкриття процедури банкрутства, що нею не вчинялося жодних правочинів, які підлягали державній реєстрації та вона не може надати конкретизованого переліку кредиторів з окремим зазначенням сум основного зобов`язання та штрафних санкцій, можуть бути оцінені апеляційним судом, як такі, що є надмірним формалізмом. Однак, у даному випадку скаржниця не зазначала у поданій нею заяві про те, що нею не укладалися правочини, які підлягали державній реєстрації та у неї існують проблеми з визначенням точної суми заборгованості перед кожним кредитором та диференціації його на складові частини (основний борг, штраф, пеня). Тому загальні вимоги місцевого суду про надання таких доказів є обґрунтованими відповідно до пунктів 3, 7 частини третьої статті 116 КУзПБ.
Отже, з наведеного можна зробити висновок, що за відсутності укладених боржником правочинів, останній виконує вимоги п. 7 ч. 3 ст. 116 Кодексу шляхом надання відповідних пояснень. Їх відсутність може стати підставою для залишення заяви без руху.
з наведеного можна зробити висновок, що за відсутності укладених боржником правочинів, останній виконує вимоги п. 7 ч. 3 ст. 116 Кодексу шляхом надання відповідних пояснень. Їх відсутність може стати підставою для залишення заяви без руху.СЕРГІЙ СЕРЕДЮК